Сериалы онлайн

- ах ти хитрюга - Вітор підсів ближче до Олені і обійняв її. а потім сказав на вушко – ти? Ти для мене найдорожче що в мене є. ти моя кохана дівчина. ти сонце яке мені світить кожного дня. Ти це промынь надії який вивім мене з довгого чорного тунелю.
Те що відчувала Олена при його словах не можна передати……. Душа була готова вилетіти з тіла господарки а серце калатало як навіжене. Ці слова значила значно більше ніж ті три най бажаніших що вона вже почула але тоді він просто виразів свої почутт емоції. Ні ну не просто… але … тоді ті слова означали що вона йому не байдужа що все моде бути. А ці слова показали що вона для нього значить. Показали як вона потрібна йому. Саме цими реченням він сказав все те що відчуває… все що хотіла почути і відчути Олена…. А їй просто хотілося бути потрібною і звичайно коханою
здавалося б Віктор не сказав нічого особливого але........ для Олени це були найкращі найпрекрасніші і лагідніші слова у світі.....
"Це правда він поруч.... він мене любить... і оберігае.... я... я.... ну що Кульоміна признавайся... я від щася хочу плакати....невже.... сказала... як ж я його люблю він найкраще що в мене є... і колись було ..." - на обличчі Олени зявилася щира щаслива посмішка. і це не скрилося від Вітора... він бачив як ці слова на неї подіяли... бачив що їй приемно... що зараз емоції її переповнюють
"а я ж сказав тільки те що відчував... ніякого прикрашення... тільки мої думки..." - Вітор відчував стан Олени, його Олени, але йому здалося що сказано ще не все що небхідно щось додати і тому він ще тихше сказав.
- Оленочко сонечко я тебе кохаю. і просто хочу щоб ти знала що у мене немає людини ближче тебе. і ніколи і не було....
- дякую - прошептала Олена... на очі вже справді накочувалися сльози... в іншій ситуації вона цього б не дозволила... вона б ніколи не показала свою слабість іншій людині.... але ж поруч не хтось а Вітор... людина яку вона любить...
- дякую за ці слова - Олена повернулася до Степнова лицем і вони оптинилися зовсім близько. - ти не уявляеш собі ЩО для мене значть ці слова і у відповідь я хочу сказати я любл тебе і я.... - Олена не могла знайти слова і тому вссе що відчувала вкалала в поцілунок.
вона доторкнулася до його вуст своїми ніжно невагомо. в цей поцілунок вклала все любов, вдячність, але за що... а за те що він поруч... за його теплі слова ... за любов.... Віктор відповідав так же невагомо ніжно все ще невипускаючи її зі своїх обіймів з таких же ніжних як і поцілунок.
емоції захоплювали обох Кульоміна одну руку поклала йому на плече а інша вже сама не слухаючись свєї господарки лягла на лице Віктора від чого у нього просто зірвало дах. як довго він міг тільки мріяти про те щоб бути поруч з нею цілувати.... заключати в свої обійми… можливо для звычайноъ людины занадто довго але ж вын був не звичаним а шалено закоханим.
і тому зараз вирішив, а точніше осмілився поглибити поцілунок. він це робив плавно обережно, але в цьому відчувалася настойчевість навіть страсть а можливо бжання... Олена це не зрозуміла.. в той момент просто не могла зрозуміти. відчувши на своїх губах його язик по її тілу просто пробігло стадо мурах і зявилося відчуття слабкості, легкості.
вона його впустила але боялася страх був єдва відчутним... інші емоції його просто виганяли... вле ж він був ... чого ж вона боялася?
вона боялася що не зможе відповісти на цей його поцілуй... але помітила що він не спішив ніби вчив її що треба робити як відповісти його руки вже давно мміцно стискали її в обіймах і навіть через кофтинку відчвався жар його долонь.
з часом Олена осміліла і поцілунок з ніжного чуткого почав перероствти у щось більше... у щось що змушувало голову кружитися забути про все... зараз весь світ відійшов на другий план. Неіснувало нікого й нічого окрім двох люблячих сердець… руки віктора вже давно відмовлялися слухатися свого господаря і не торопливо проникали під одяг дівчини ще мить і вони знаходилися на талії Олени змушуючи тіло спочатку напрячтися від таких касаний а потім розслабитися і трошки чуть уловимо тремтіт. її ж рука вже проникла за комір його рубашки. їй подобалося це відчуття..... але вона не могла зрозуміти що це за відчуття... можливо їй подобалося вдчувати рукою його, не одяг а саме його.... а можливо їй подобалося що він так близкь…
так відчувалося її рухи її доторки його розпалювало и йому хотілося також розпалити її. його ж руки тим часом почали поглажувати її поперек...... що, можливо нажаль, її трошки привело до тями... і хоч розум у Степнова був затуманений але він зміг помітити переміни настрою Олени і тому ще зміг себе спинити... але і відстронятися від неї не хотілося........
але все таки він прервав свої ласки так само як і поцілунок але з обіймів її не випустив а тільки ще сильше притис її до себе а Олена в свою чергу навіть не перечила а просто притислась щічкою до його грудної клітини.
вони ще так довго так просиділи слухаючи як б’ються їх серця..

ПРодочки дуже дуже гарні. Чекаю наступних!!!

СОЙТИ С УМА - ЗНАЧИТ ЖИТЬ

Нещетайте минуті отпуите мгновенье
Вновь без стука входит новій День Рождение
Улібнитесь подарку он не повториться
Отпустите печали нужно всеселиться

Пол неба за небыли что вы не здесь
Пол моря за горе что прошло стороной
По света за лето где вы зажги зарю
И себя дарим вам мы

Будуться мы знаем все ваши желанья
Встретите вы счасте и не опустите
Не счетайте минуты отпустите мгновенья
Вновь без стука входит новый день рожденья

Всю пісню дівчата співали разом. І як тількт пісяня завершилася до них піднявся Савченок і подякував за такий сюрприз.
- Дівчата дякую вам велике. Мені дуже приймно.
Вони ще довго гуляли савченко як виявилося зрвсім не проти танців і сам приймав у цоьму всьому безпосередню участь.
Розійшлись всі пзнувато годин так в дві ночі. Але сьогодні було свято тому навіть Борзова гуляла разом з усіма.
Віктор і олена не відразу пішли до дому а ще погяли вирішили так як сьогодні Віктор все таки йшов до себе до дому.
- Вітю я вже так звикла що ранком ти поруч. Ну і як так.
- І коли втигла?
- А к хорошму швидко звикаешь.
- Ну раз звикла то прийдеться мені щось придмати.
- для чого
- щоб відвикла. Сонце все одно скоро батьки твої прийдуть і тоду точно разом раноки не зустрічати не удемо.
- Аха.
- Хоча вони аж на Новий рік придутьа зараз тільки початок листопаду.
- Ну… пішли я тебе проводу а то Птеро ніканорич переживае мабуть.
- Ні я думаю він спокійний я все ж таки з тобою зараз.
- ну я маю передати тебе як найважливіший груз із рук у руки.
- Ну я ж не в тебе в руках. – сказала Олена і побігла на перед.
- ну так зараз будеш – Віктор кинувся за нею і вони пів години так ганяли поки Вітор її не спіймав. – ну все тепер ти в моїх руках.
- Як шкода. – награно засмутилася Олена. – ну що тоді давай бери мене на руки і неси додому.
- - а погано не буде?
- ти ж сам сказав і рук у руки. Так що тепер все вперед.
- Н добре правда у мене питання а як я діду тебе віддам йому не можна підіймати таку вагу.
- Ах так все я образилася.
- - ой Олен я думав ти на це не реагуешь. Я ж не кажу що ти важка для мене. Просто діді твоєму і 5 кг підіймаи не можна а тут всі 25
- Ахаха. – да ну ти сказав 25 як бі я була 25 кг. То ходити не змогла б. а за комплімент дякую.
- Ой Ленко, Ленко добре пішли. – Віктор взяв її на руки хоча спершу думав на плече закинути але не став так над нею знущатися.
Через пів години вони все таки прибули до дому. В окнах ще світилося світло.
- бач дід тебе чекє. Я ж казав що буде нервуватися.
- ну може просто не спиться. Пішли вже. Давай я сама.
- е ні. Ти сама сказала що я сказав я маю зробити так що вперед правда давай без пісень а то твої сусіди нас прбють.
- Ахахаха))) добре.
У Олепні були ключі тому вони не дзвонии в двері. Коли вони зайшли до квартири Олена не подумавши кикнула.
- Дід я дома.вибач що так піздно. Я вже прийшла.
- ну не прийшла а я тебе приніс. Петро ніканорич я Олені сказав що передам її з рук у руки так що от приймайте чудо. – додав Віктор поклав олену на пудлогу але з обіймів не випустив. Поцілував на прощання (як він думав.)
- ЦЕ ЩО ТАКЕ! – цей голос няк не належав фантасту. А Олена як тільки його почула сердце одразу впало до пят. Віктор теж був у шоці але вирішив що зараз Олені гірше. А вона тим часом вже розверталася о людини що зайшла до коридору. А там…

який дбайливий))) аж заздрю Олені)))

цікаво, хто "переживе" цю розмову?!
А взагалі класна задумка, Галочко, молодець!!!