Сериалы онлайн

- привіт Лер.

- Ну якщо хочеш то прихоть зараз.

- добре давай

- що Новикова прийде розпитувати все що вчора було?
- а ти я к це зрозумів.
- Лен я що лееру не знаю. Так все я пішов. Не сумуй. Хоча з Леркою і не прийдеться. Я швидко. – Степнов чмокнув Ленку в щічку і пішщов.
«Класс!!!!!! Ура Ура Ура!!! Я Лері вина. Ну я думаю що борг я свій віддам. Вона ж мені допит такий влаштує і в міліції мабуть такого не бачили. Не даремно у неї папа майор.»
Чрез десять хвилин у двері подзвонили. Олені навіт не прийшлося дивитися хто там вона і так знала що так по дзвінку може калатати тільки Новикова.
- да йду я ша! – лена відчинила Двері і на неї відразу посипалося.
- Лено привіт. Ну що там? Ві поговорили.? А він взагалі помітив зо ти в платті? Ви ще довго в ресторані були? Що робили?
- Лера! Стоп! Ти проходи до кімнати ні краще в кухню і там ми поговоримо ок!
- добре. Значить ти мене чаем пригостиш.
- а куди я дінуся. Все давай заходь.
- Ленно я все давай розповідай. Що до чого.
- ех Леро. Слухай. Коли ви вчора пішли сплчатку ми просто сиділи і ніхто з нас і слова не сказав. А потім прийшла твоя смс-ка і я подумала що може варто поговорити але не встигла нічого вирішити так як він сам почав розмову. Але я сказала що нам з ним не мае про що говорити.
- ти що головою стукнулася
- Лер дай мені договорити.
- добре. Ну і що було далі.
- ну він збирався йти. А я сказла що дома нікого і мені не хочеться готувати тому я там повечеряю. І сказла щобі він задишався а то самій скучно.
- ну хоть щось. А далі.
- ну ми знову сиділи мовчки. А потім я таки вирішила з ним поговорити. Я вибачилася за те що так себе вела і не підтримала його. Ну і сама запропонувала заишитися друзями.
- Кульоміна прокинься і співай. Він вже не твій вчительти. Ти це розумієш. А через якхось п’ять місяців і ти вже не будеш школяркою.
- знаю. Ти дослухаеш чи ні.
- далі подзвонив дід. І сказав що він їе на дчу на тиждень, а може більше. Ну в ресторані заграла музика і я запросила його на танець.
- Ура! Кульміна ну це же щось. Значить все ще можна влаштувати.
- та дай мені договорити.
- добре добре слухаю.
- доречі він помітив в що я булла одягнена.
- І чому ти раніше мені це не сказла. А то у мене вже сумніви зявилися.
- нащод чого.
- його зору.
- Лер. Ну далі він мене проводжати пішов.
- І що?
- ми вже ійшли до мого ому. Як нас якийсь придурок забризгав водою
- Не зрозуміла.
- ну машина проїжджала і він не разрахував чи взагалі йомо фіолетово. Але у мене всі джинси були мокрі. А Степнов взагалі весь був у воді. Ну у пі кінець почалася. Злива. Ну за хвилину ми до нитки промокли. Ну і я ж не могла його по дощу додому відпустити. Тому запросила сюди. Ми десь до триьох ночі чай пили розмовляли. А потім.
- им. Це вже цікаво.
- забудіть це не те про що подумала ти.
- шкода.
- Ну було так. Я з ним поговорила. Все йому сказала і тепер ми разом. – леера сиділа в ступорі. Ще десь хвили дві а потім…….
- АААААААААА і ти мовчала Ленно. Ух.. ну навіщо було так мучити. Я вас вітаю. Ленко я так за вас рада.

- Лен! Я в шоці. Им….. зараз сама розплачуся.
- справді сподобалося.
- так дуже.- Дівчата ще проговорили десь годинки дві поки не прийшов Степнов.

- о Вікто Михайлович.
- добрий день.
- привіт Новикова.
- як ваші справи
- добре дякую а твої.
- краще всіх. Ну все Ленок я піду. Пока! – Лера бистро натянула на себе одяг і вилетіла з квартири.
- чого вона нак поспішала.
- ну….. це ж Лера.
- ясно.
- ну що там у тебе?
- все добре. Я тепер інструктор в одному сорт центі. Ігор допоміг.
- классно. А подробніше.
Тренер я баскетбольної секції.
- та це ж здорово. А ти чого такий невеселий.
- та режиссер влаштував розбір польотів.
- віть. Знаєш іди в комноті посиди вітдихни.
- а тик уди.
- а обід не зробила. Тому прийдеться трошки почекати.
- так давай разом.
- може не трбе.
- Ленок ти чого. Я не рідна. Ти що боїшся мене.
- ні! Звчайно ні «я себе боюсь»
- ну що пішли!

- добрий день.

- так я.

- добре через годинку підійду.

- і вам всього доброго. – віктор поклав телефон на місце і пішов назад до кухні.
- Лен звонили з спорт центру мені чкркз час тера туди піти ти зі мною?
- звичайно. От тільки в душ забігу.
- ну тоді я піля тебе. Т тіки швидко. Добре.
- звичайно.- Лена махом встала на ноги і побігла до ванни .а Віктор тим часом вирішив прибрати те що творилося на кухні.

«Забавна вона… така мила… ыноды нагадуэ мленьку безтурботну дывчинку, а на справды… Олена сильна сформована особистысть.. правда ще вона дуже ранима… але ъх 17 рокыв… а вона вже показала на скыльки влна сильна… я просто мушу зробити так щоб вона быльше ныколи не зоставалася на одинцы зы своъми проблемами… нц ы чого вона посмыхаеться… яка ж вона… Им…. Леночка… за ъъ усмышку гори переверну… хм… вона замерзла… руки у неъ холодні …»
«от так би завжди з ним гуляти… триматися за руки… він завжди поруч.. завжди коли мені це потрібно…. Як ж я його люблю… ая к я йому вдячна за все що він зробив… а сьоьгодні… мабуть кращей день в житті… - Олена не вільно посмцхнулася – як було добре в його обіймах… коли він цілував мене… як хочеться…» - Олена відчула що Віктор сильніше зжав її руку.
- що?
- Лено ти замерзла.
- ні нічого.
- стій кажу. – вони зупинилися і Віктор не втрачаючи часу розвернув Олену лицм до себе. Взяв її руку в свої і почав їх гріти своїм диханням.
- ну ти чого… ні мені дуже приемно… але ми стоїмо посеред дороги давай хоч в бік відійдемо – вони зробили пару кроків то бордюра.
- нам до твого дому ще хвилин так десять йти а руки у тебе як два куски льда
- ммм… а ти виршив їх розтопити. Дякую - Олена хитро посміхалася і Віктор ніяк не міг зрозуміти що вона замислила.
- лено а ти… але вын не встих задати питання так як вже отримав на нього відповідь. Олена перенесла свої руки йому на плечі, підійшла д нього майже в притул і стала чекати його дій. Звичайно Віктор не став баритися і довго її мучати, а просто взяв і поцілував. На вулиці було зовсім не теппло тому їм досить швидко довелося прервати своє заняття і відправитися до дому. На цей раз вони знову не сказали один одному ні слова, знову кожен застряг у свої роздумах. И думки звичайно ж були один про одного, сьогодні їм не хотілося думати про щось інше.
Коли вони війшли в дім годинник показував пів на одинадцяту.
-Добре ми з тобою прогулялися нічого не скажеш.- сказав Віктор.
- це точно! Ну що пішли вечерю готувати чи ти не будеш їсти?
- ага якраз буду а то ми так і не пообідали.
- ага ну на цей раз миж не будемо.
- ні цього разу ми просто готуемо щось поїсти
- добре. – вони пройшли на кухню й взялися заприготування їжі коли вже все було готово Олена вирішила поговорити з віктором
- Віть давай поговорим.
- про що? – Степнов чомусь боявся того що зараз Олена може спитати.
- ну про контракт. Що там чому…
- Олен ну все добре просто мені доведеться рік пропрацювати там!
- мені це не подобаеться. Гуцул якийсь дивний… він може щось зробити.
- Олен не переживай все буде добре точно!
- ну добре просто я…. – але Віктор не давй їй договорити просто взяв і поцілував.

Цієї ночі вони спати лягли теж пізно вони все сиділи в обіймах один одного розмовляли або просто мовчали…….. їм було добре у двох…. Але Олені все одно було якос тяжко на сердці. Вона боялася не за себе а за Віктора.
- Віть ти спиш? – спитала Олена сон все ніяк не йшов.
- Ні щось не йде сон
- - ти коли починаешь працюати?
- Завтра перший день.
- - завтра? Так швидко. Я думала…..
- - Олен у мене поки що лиш одна секція тому заняття починаються з трьох дня і до семи.
- Им…… ну я просто.
- Лен ну ти чого – Віктор обійяв її і поцілував у лоб.
- Ну розумієш….. у мене якесь відчуття не добре. Я довіряю свої інтуїції.
- Лено ну ти чого?
- Ну що чого? – Лена вже сіл на ліжку. – що чого? А? я переживаю і до речі за тебе. За… нас.
- Лено все буде гараз.
- Ну я тебе дуже прошу почуй мене.
- Лен… - але він не втиг нічого сказати. Вона просто встала з кроваті і пішла на кухню. «Ну чого він не хоче мене почути.. невже не довіряє я боюся за нього…» - Олена повністю потонула у роздумах і тому не почула як Віктор підійшов. Вона повернулася вже тільки тоді коли відчула його руки у себе на плечі.
- Лен послухай. Я розумцю ти думаєш що я тобі не вірю і вважаю що ти прото боїшся. Лен подивись на мене. – Олена підняла погляд з підлоги і подивилася йому в очі. – Леночко я бачу що у тебе якесь передчуття. Я не маю причин не довіряти йому але і зміти нічого не можу розумієш. Є контракт і я мушу там працювати.
- - та розумію але……
- Ну все. Пішли відпочивати.
- ні ти йди я ще посижу.
- ну тоді і я з тобою. – Віктор міцно її обійняв і вони ще довго так простоли.
«коли він поруч мені добре. Я так боюся це втратити….. і що ж мені робити. Так у мене поки що канікули а отже можна поки що ходити туди з ним… якщо Гуцул не вижене… але він мене знае якщо що… то… йому мало не буде…»