Девчонки простите что долго проду не выкладывала сюда... просто перевод очень туго ишел да и забот было много. вже прийшла весна і Олена навіть звилася з тим що Віктора немає поруч ... але в її очах все ще читалася тоска, вона могла піти у свої рохдуми ... їй було важко але
вона продовжувала нормально жити ... звичайно без нього життя було не таким яскравим ... але все-таки фарби залишилися, так і надії на щасливе майбутні гріли її ...
хоча був день коли вона була тією Леной яка колись п'ять днів не може дозвонитися до свого коханого....
це був березень ...
Лена встала дуже рано ... і сказала дідові що сьогодні в школу не піде ... сказала що їй потрібно прогулятися ... і що б дід її нечекав сьогодні вона буде пізно ...
але під вечір позвонит йому ... що б він не переживав ....
Петро Ніканорич злякався тому що останній раз він бачив її в такому состоніі тоді після її приїзду ... і тому він не став заперечувати або сперечатися з нею ....
напевно він розумів що краще що він може зараз зробити це залишить її в спокої ... хоча він все ще не розумів чому така різка зміна настрою .. і як
тільки за Леной зачинилися двері він тут же подзвонив надії запитати у неї може вона вчора щось помітила в Леніна поведінці ...
Надія ж у свою чергу пояснила поведінку Лени ...
- Петро не переживай ... розумієш сьогодні просто у Віктора день народження ... напевно Лєна дуже хотіла привітати його ... і провести цей день з ним ... так що ти
не переживай ... дай їй сьогодні побути на одинці з собою ... вона хоч і дівчинка сильна ... але ж і їй потрібно коли небудь побути слабкою ... тому я майже впевнена
що вона зараз піде до будинку Віктора ... трошки поплачет ... а завтра все буде добре .. їй просто потрібна розрядка ... так що не хвилюйся за неї якщо що я
поряд буду ...
Надія була права у своїх припущеннях на всі сто відсотків ...
в той день у Віктора було день народження і так як ще на початку року Лена сподівалася що цей день буде особливим для нього ... для них ... було стільки планів ... а
його немає .. він невідомо де ... саме тоді Лена вирішила дати волю своїм слабкостям ... Лена прийшла у квартиру Віктора та просто сіла на диван і расплакалась ... вона
повністю себе відпустила... через час коли вона заспокоїлась ... Лена включила диск що виктор подарував їй на її день народження ... і коли вона його дивилась сльози потекли
знову ... напевно Лена цього і домагалася ... вона вирішила виплакаться ... а диск приніс океан спогадів і почуттів ... тому якщо б хтось побачив Олену то
мабуть не зрозумів ...
вона сиділа на дивані з очей текли сльози ... а на губах квітнула легка посмішка ... викликана щасливими спогадами ...
Після того, як Лена стала ранеткой ... вона часто свої емоціі викидала на папір ... вот и в етот вона вирішила таким чином всі переживання викинути на
папір ...
Одно сердце на двоих чувство одно
Кто знает может не правда оно
Наверное помнишь что я лиш твоя
Возможно узнаешь если пройдут года
конечно я верю в забытую любовь
И очень надеюсь вернешсся ты вновь
Ведь сердце все помнит не может забыть
Все чувства надежду обиду хранит
И может не смело ламая себя
я открылась для мир впуская тебя
Но если ты можешь прожить без меня
То и я без обиды вычеркну тебя
Забуду все то что хранила в душе
стану той что приходила во все
Но почему в груди больно стучит
наверное ето ты меня не хочешь отпустить
Лена боялася своїх думок ... вона не хотіла сумніватися у Віктора ... і тому їй стало соромно за такі свої думки ... але вилив їх набумагу ... її впевненість в
тому що Віктор повернеться стала сильнішою залишилося тільки чекати ...
що вона з успіхом і робила
а незабаром прийшов кінець року екзамен ... час просто летів... і коли до випуску залишилося зовсім трошки ... лена згадала що в листі Віктор обіцяв що на
випускному вони будуть разом ... і тепер вона щодня ходила до Віктора додому ... сподіваючись його там застати ...
перший час після відїзду Олени Віктор просто не знаходив собі місця ... і рятувала його тільки робота ... та вечірні розмови з Леной ....
но вот до приїзду Олени залишилася тиждень ... Виктор як завжди сидить у себе вдома чекає коли Лена позвонит (сам він не дзвонив щоб не переривати репетиції) ... на годиннику було вісім вечора і степової знав що з хвилини на хвилину Лена позвонит ... але разом телефонного дзвінка роздав дзвінок у двері ... ето дуже здивувало Віктора так як гостей він не чекав ... у пертра Ніканорича н севодня був, до Надії заходив п'ять хвилин тому, з Расказовим недавно розмовляв по телефону ... а більше і не було кому прийти .... Віктор не поспішаючи пішов до дверей і відкрив її .... перед ним стояла дівчина років двадцяти ... вона була дуже схожа на одну людину але Віктор ніяк не міг зрозуміти на кого ж ... через пару хвилин він опомнись І закличеш її зайти.
- Проходьте. а ви хто? і до кого прийшли?
- Здравствуйте
- Здрасти
- Мене звати Яна Простова. я б хотіла бачити Степнова Віктора Михайловича.
- Він передвамі. що ви хотіли?
- Ето довга історія може давайте ви прідложіте мені сісти і я б не відмовилася від чаю.
- Сміливо. ну проходите в кімнату я швидко і знаєте в мене сьогодні ще справи еть тому я б вас попросив з розмовою не затягувати і викласти все на пряму.
- Звичайно звичайно. - Сказала девшка і пішла в указуную кімнату ... а Віктр швидко зделали чай к щастю чайник був кепечоній
- Ось прошу - Сепнов подав нежданой гості чай, сам він не хотів чаю ... почему то ето Яна його насторожує.
- Віктор ... а може давай на ти?
- Ні.
- Ну на немає і суду немає
- Яна простите не знаю по батькові
- Кіріловна
- Добре Яна Кіріловна я вас дуже прошу выкладывайте что у вас там ... я вже сказав що у мене ще справи.
- Добре добре так вот пнімаете ...
- Коротше - виктор знав що веде себе не зовсім красво але ... ето дівчина його дратувала і він чуствовал кауют опастность від неї
- Віктор я прийшла потім що б сообщщіть вам кое что ... ну для нанчала я хочу сказати що я ваша сестра по матері і прибула сюди з по прозьбе мами ... вообщем вам прийдеться поїхати зі мною ... унее великі проблеми їй потрібна ваша допомога ... розумієте я ....... не жила з нею батько мене забрав коли мені було два роки ... тому я її не знаю ... і знаєте як .... вообщем наверное ето жахливо але до неї я нічого не відчуваю ... то що я знайшла вас ето уже не мало .. на етом я тільки скажу що вам потрібно їхати до Сибіру точну адресу тут - Яна простягнула Віктору папірець - ну и наверное все ... ах да вам там потрібно бути через п'ять днів ... ну максимум тиждень ... удачі вам довіданіе .- Простова встала з дивану і пішла. а Віктор так і залишився сидіти перетравлювати інформацію ....
"так як .. чорт да плевать не поеду ... не хоче вона матері допомагати мене знайшла ... додумалися ... що ж робити що ж робити ... так тиждень ... може ... може я ще успею Олену зустріне ... мені потрібно їй все обьяснить ... мені таки потрібно до неї поїхати ... може нарешті що небудь пойму ... вага поїду ... правда туди їхати довго так і зв'язок там врядли какая нибудь есть ... Ленка як же мені не хочеться від ТЕБ їхати "- Віктор ще провів неокторое час в роздумах ... він так боявся їхати ... і вирішив поки не хвилювати Олену і нічого їй не говорить ... його роздуми перервав дзвінок на етот раз телефону і звони звичайно ж Лена ... завдяки їй він зміг отвлечтся ...
все було добре і Віктор нд для себе вирішив ... але через два дні після цього інцидента вранці знову подзвонили в двері і ето знову так була його сестра ... на цей раз вона повідомила що їхати потрібно негайно ... вона багато говорила ... Але крім того, що мама хвора і що плюс до етму у неї сильні неприємності Віктор больше и не понял ... він розумів що не залишить її і вирішив їхати ... але думка про те, що він так і не побачити Олену викликала різку біль ... до того ж Яна сказала что уежает він як мінімум на два мемсяца ... Виктор швидко збирався думав подзвонити Лене але не зважився він знав що не зможемо їй нечег сказать ... і він знав що просто ехватіт духу сказати що він уежает ... и уежает на довго ... він відчував себе жахливо але зараз якби він почув її голос то просто би дав задніх хід ... поетому было решено написать писмь.... писав не довго ... намагався не говорю правду але в той же час не водновать її ... і вибачитися так як знав ... что ети пару днів поки вона не приїде і не прочитає його пісьмл буде сума сходити .... Віктору не хотілося робити їй боляче ... але як по іншому .. як сказати по телефону що вони скоро не увідяться .. так він би видав себе голосом в першу хвилину .. він би не дотримав той круговорот емоцій що переповнювали його .... і він точно знав що його емоціі передадуть Лене ... а етог НЕ льзя було допустити ... в листі він спробував извените за все те, що їй прийдеться пережити .... хоча знав .. що його слова нічого не змінять ... лист передав Надії ... просто попросив нічого його не запитувати ... сказав що так треба і пішов ... і тільки він знав що кожен крок віддавався глухий болем в серці .... адже це був крок від неї ....... і можливо ... що вона його не простить ....... Прехав в пункт призначення Віктор відразу ж пішов з лікарні до матері він ще не знав що точно буде робити ... і главноебудет він з'ясовувати що то ... йому так
не хотілося копатися в минулому ... особливо тоді, коли є реальний шанс на щасливе бдущее .. але прошлое не іщезает беследно ... а головне воно обьявляеться
в самий не подходящее момент ...
в лікарні виктор відразу знайшов свою маму ... вона повернула собі прізвище Стевнова що не зовсім сподобалось Віктору по кільки все таки він щита що раз вона
пішла від батька то жити під його прізвищем просто було не красиво тим більше при тому, що після відходу вона відразу повернула собі дівоче прізвище ...
Віктор довго розмовляв із лікарем ... і після довгої розмови зрозумів тільки що у матері серйозна юлезнь і потрібна пересадка спинного мозку ... Виктор
який все таки годував кое які синовскіе почуття поетому не зміг відмовити і дав свою згоду ... його звичайно ж предупріділі что ето досить таки не
проста оперція а не проста тим, що після неї потрібно довго востанавліваца ... після розмови з доктором Віктор все ж таки зайшов до матері.
- Здраствуй - привітався Віктор з Антоніна Сергіївною
- Добрий день синку - на етіх словах Віктора звичайно ж пережернуло але він нічого не сказав.
- До мене приїхала Яна і сказала що тобі потрібна допомога.
- Да Вітюш я серйозно хвора ... - Вона говорила таким турботливим голосом ... Виктор ніяк не міг зрозуміти що чули в її голосі а потім зрозумів ... вона говорила
як мама що просто якийсь час не бачила своєї дитини ... и ето определенно напружувало його ... але сказати їй що то різке не міг ... задля її здоров'я
фізичного а ніяк не морального Віктор не боявся сказати правду просто знав ето не лутше час для з'ясування стосунків.
- Я про твоє здоров'я вже знаю. Яна что то говорила что у тебя крім цього є проблеми я б хотів знати что ето ха проблеми ... і я прошу вже расказать мені про
них так як потім я навряд чи буду в змозі їх вирішити
- Синку ето не обьязательно .. непотрібно нічого давай просто поговоримо .. як батько.
- Він помер одразу після Олі
- Оля бідна моя дитина ... і батько ... і як ти сам з усім впорався
- Ненадо вот етого я дуже прошу ... лутше говори що тут у тебе ....
- Ні син пойми я правда про батька не знала ...
- А про Ольгу знала?
- Так знала ... але не змогла приїхати допомогти
- Ти знала що ми тебе шукали? - Віктор був шокований ... він шкодував що запитав ...
- Так.
- Все говори що тут у тебе-як він себе сдердівал був велике питання адже получаеться що коли їм так потрібна була її допомога вона не приїхала не змогла ... а він
за першим її покликом едіт к черту на кулічкі ... кидає все .. робить боляче самому дорогому і коханій людині ... Степової попробывал все ето забути .. вже
нічого не змінити ... да навіть якщо б він і знав що вона так себе повела ... то, швидше за все все одно б приїхав ... що б не бути схожим на неї ...
- Синку мій теперішній чоловік з яким я розвожусь ... обвіняеться в каком то пріступленіі мене хочуть теж посадити як сручасніцу ... але я чесно ні в чому не
брала участь ...
- Ясно ... ладно відпочивай досвіданье
- Син ти куди
- В міліцію розбиратися. кстате тебе там знають як Степнова чи ні ...
- Да
- Зрозуміло - виктор не дочекавшись її відповіді швидко пішов ... занадто багато було впечетлеій .. але він вирішив не давати волю почуттям зараз було головним
зберегти тверезий і холодний розум ... головне швидко вирішити всі пробелеми і потім розібратися ще з однією справою ...
на вирішення питання з міліціейпошло більше місяця ... за ето час була підготовлена операція з пересадки спинного мозку ... і з надзвичайною іронією долі
Виктор ліг на операционний стіл у свій же день рожденья ... він цього нікому не говорив а ось пам'ятала ли об етом його мати він так само не знав .. за весь місяць вони
мало спілкувалися .. Віктору було важко з нею говорити так як вона часто згадувала що то з минулого про то чт какоц вони були хорошой сім'єю ... коли
починалися такі розмови Степной намагався переветі тему чи просто уходил ... а так само він до сих пір так і не разу не сказав їй "мама" ... а вона вперто
зверталася з ним так ніби етіх років не було ... а так само з її боку не було жодного інтересу до його теперішнього життя ...
може хтось би засудив Віктора за те що він не питаеться ніяк налагодити відносини з рідною матір'ю ... але він не міг ... так може говорила образа а может и что то
інше ... але зараз він чітко розумів що тепер коли він стільки пережив мати йому не була потрібна .... да зараз вона потребувала його допомоги .. і він буде
поруч поки в етом буде необхідність але не більше ... все таки їхні шляхи розійшлися ...
Операція пройшла набагато лутше ніж очікувалося ... і Віктору на реабілітацію вистачило двох тижнів .. в той час як Антоніна Сергіївна приходила в себе амного
довше і все ето час виктор допомагав їй .. від думок про з'ясування відносин Степной відмовився .. ето б не призвело ні до чого доброго ... і тому він її
простив .. за все ... і тепер просто допомагав ... але як і він вона не расказывала про себе .... бачу що спогади про минулому житті роблять Віктору боляче вона
вирішила більше про неї не говорити.
ст один день вона повідомила Віктору що після виписки едіт до одній людині ... і Віктор вкотре переконався що потрібен він був тільки для допомоги не
більше ... хоча на більше він і сам був не готовий ... уже в середині червня Антоніна майже оклемалась та Віктор згадавши про одному своїй справі яку він повинен
зделать до кінця місяця що б успетьк Лене на випускний вирішив їхати .. залишивши матері Контакна телефон та адресу на всяк випадок ... і за весь час що він
пробув в Сибіру Яна жодного разу не приїхала ... нехай він допомагав матері тільки з почуття обов'язку ... але він допомагав ... і просто не розумів як та змогла відмовити ...
можливо в ній було занадто багато від матері .... яка так же всю жизнь відмовляла в допомозі ...
